Міністерство освіти і науки України
Управління освіти, науки та молоді Полтавської облдержадміністрації
Шкільне наукове товариство Кривушівської гімназії
Піщанської сільської ради
Відділення літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства
Секція: теорія та історія мистецтв та арткритика
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ЛЯЛЬКА СЕРЕДНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ
Роботу виконала:
Юзвяк Софія Миколаївна
учениця 7 класу
Кривушівської гімназії
Піщанської сільської ради
Полтавської області
Науковий керівник:
Бодрих Оксана Олександрівна,
вчитель трудового навчання
та технологій
Кривушівської гімназіїї
Піщанської сільської ради
Полтавської
області
Кривуші-2023
АНОТАЦІЯ
Автор:
Юзвяк Софія Миколаївна (2023-2024 н.р.), Лобойко Маргарита Сергіївна (2022-2023
н.р.) - члени шкільного наукового
товариства Кривушівської гімназії, відділ освіти, молоді та спорту Піщанської
сільської ради, 7 клас, село Кривуші
Науковий керівник:
учитель трудового навчання та технологій Бодрих Оксана Олександрівна
Мета дослідження:
дослідити історію української народної ляльки Середньої Наддніпрянщини, популяризувати
народні звичаї та традиції українців; пропагувати культурні надбання свого
народу
Задачі дослідження: дослідити історію
української народної іграшки (ляльки); вивчити
особливості традиційної української ляльки Середньої Наддніпрянщини; використовувати та
пропагувати стародавні традиції українського лялькарства; створити колекцію
реплік вузлових ляльок Середньої Наддніпрянщини; просувати давнє українське
мистецтво ляльки серед молоді і учнівства; виховувати почуття гідності і патріотизму, розвивати
етнічну самоідентифікацію через залучання до традиційного українського мистецтва
Актуальність дослідження: українська народна лялька є частиною української іграшкової культури і вивчення цієї складової культурної спадщини нашого народу є надзвичайно
важливим чинником у формуванні етнічної самоідентичності підростаючого
покоління
Ключові
поняття: українська народна іграшка, вузлова лялька, автентична лялька, Середня
Наддніпрянщина, етнічна самоідентичність
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………4
РОЗДІЛ
1. Українська народна лялька……………………………………………6
1.1.
Місце ляльки в народній іграшковій культурі……………………………6
1.2.
Обрядовість-іграшковість вузлової ляльки………………………………..7
1.3. 1.3. Технологічні особливості виготовлення народної
ляльки………………….......9
РОЗДІЛ
2. Вузлова лялька Середньої Наддніпрянщини………………………...12
2.1.
Про відомі колекції вузлових ляльок Середньої
Наддніпрянщини ……12
2.2. Статуарні,
іконографічні та декоративні особливості вузлової ляльки майстринь із сіл
Середньої Наддніпрянщини у 60-70 рр. XXст…………………………………………………………………….13
РОЗДІЛ 3. Створення колекції реплік
вузлових ляльок Середньої Наддніпрянщини
3.1. Актуальність створення колекції реплік ляльок ……………………………18
3.2. Творчий
проєкт «Колекція реплік вузлових ляльок Середньої Наддніпрянщини»……………………………………………………………….19
3.3.Висновки. Участь у різноманітних проєктах……………….................................22
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………….. 24
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ…………………………………………... 25
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………….
26
ВСТУП
Актуальність: Українська народна іграшка
є важливою частиною ментальної культури
нашого народу. Вивчення цієї складової
культурної спадщини нашого народу є надзвичайно важливим чинником у збереженні традицій,
прищеплюванні любові до них. Проблема
вивчення етнічних особливостей українського народу, його характеру, психології – надзвичайно актуальна в
наш час . Українська народна
лялька є частиною української іграшкової
культури, і вона є не просто частиною селянського культурного середовища з його
обрядовими традиціями та історичною пам’яттю
- вона є своєрідним вираженням ментальності української нації.
Мета : Дослідити історію української народної іграшки до
сьогодення. Показати зовнішню (декоративно-пластичну) красу
і внутрішню (духовну) красу народної ляльки. Популяризувати народні звичаї та
традиції українців. Створити колекцію реплік вузлових ляльок Середньої
Наддніпрянщини часів 60-70 рр. XX ст. Пропагувати культурні надбання свого народу.
Завдання:
- дослідити історію української народної іграшки;
- ознайомитись з творчістю місцевої майстрині Наталії
Жевнєрової;
-
створити свою колекцію реплік ляльок;
- просувати давнє
українське мистецтво ляльки серед молоді і учнівства;
- виховувати почуття
гідності і патріотизму, розвивати етнічну самоідентифікацію через залучання до традиційного
українського мистецтва.
Об’єкти дослідження: українська народна іграшка.
Предмет дослідження: вузлова лялька Середньої
Наддніпрянщини.
Наукова новизна : проєктування та виготовлення колекції
реплік автентичних ляльок.
Методи дослідження: дослідження джерел інформації, метод
спостереження, аналіз і синтез, узагальнення, систематизація, класифікація,
зустріч із знавцем вузлової ляльки.
Практичне значення роботи: отримані
результати в подальшому можна використовувати для вивчення мистецької спадщини українського народу, на виховних заходах народознавчого напрямку, на уроках історії та
технологій,
при проведенні мастерок з виготовлення традиційної
української ляльки, при підготовці до
проведення виховних заходів патріотичного напрямку, благодійних заходів
(створення оберегів для захисників України).
Структура дослідження: робота
складається зі змісту, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних
джерел та додатків.
Особистий внесок автора дослідження полягає в опрацюванні
теми, що є актуальною, бо чіпає самобутнє українське мистецтво. А відродження
всього українського, автентичного – найвірніший шлях до розвитку етнічної
самоідентифікації українців, особливо підростаючого покоління.
Також
автор є учасником XIV обласної
краєзнавчої конференції учнівської молоді «Полтавщина – земля моя свята» за
напрямком «Краєзнавство» з темою
доповіді: «Вузлова лялька Середньої Наддніпрянщини».
У
2022-2023 н. р. Маргаритою Лобойко була досліджена тема української народної ляльки. Тема виявилась настільки широкою,
цікавою і актуальною на теперішній
момент, що у 2023-2024 н.р. тему української
ляльки продовжила досліджувати та поглиблювати Софія Юзвяк, тому робота має два
автори.
РОЗДІЛ 1
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА
ЛЯЛЬКА
1.1.
Місце ляльки в народній іграшковій культурі
Народні ляльки, перш,
ніж увійти до дитячого іграшкового середовища, пройшли досить довгий історичний
шлях перетворень. Значних змін зазнали їхні функції та зміст , та значно менших
– їх форма.
Археологічні знахідки
дають нам право говорити про найдавніше ремісниче виготовлення ляльок як
творчої діяльності, що було поширене ще за ІІ тис. років до н.е. у
Стародавньому Єгипті. Схожими технологіями користувались і в античних Греції та
Римі. Деякі джерела підтверджують той факт, що вже з часів європейського та
азійського Відродження ляльки, як і інші іграшки, поділялися на сільські і
міські, для дітей простого народу і дітей панівного класу. В цілому, можна
говорити про своєрідність іграшкової культури різних епох лише спираючись на
особливості іграшок для аристократичних, а згодом – буржуазних кіл суспільства.
Народна ж лялька за характером була більш консервативна, і більше наближена до
своїх обрядово-культових предків. Історія походження такої – у язичницькому
хліборобсько-скотарському середовищі на території України за часів трипільської
цивілізації (V-IV тис. до н.е.). Однак в той історичний період
іграшка мала дещо узагальнені антропоморфні ознаки (Додаток А). Остаточно свої
форми, основні функції та образи вона набула
за часів хліборобської общини минулих століть.
Кожна місцевість в
Україні мала свої стильові ознаки, свою технологію тощо, однак існувало дещо,
що об’єднувало українські ляльки й інші іграшки скульптурного характеру.
Характерним для української народної іграшки, зокрема, ляльки, є виготовлення
жіночих фігурок з глини та дерева з об’ємною повнотою, округлістю форм,
композиційною компактністю, збитістю присадкуватих постатей, здебільшого
відсутніх «дрібних» фізичних деталей. Улюбленими в Україні, як сивої давнини,
так і зараз, є свищики, свистунці. Колись вони мали оберегове значення,
вважалось, що вони відганяють злих духів від дитини [3].
Основним джерелом
інформації для даного дослідження є
книга О. Найдена «Українська народна лялька», 2020 р. Це не перша книга,
яку випустив автор - доктор мистецтвознавства, знавець українського народного
мистецтва, зокрема народної іграшки. Також він друкував багато статей з
фотографіями, починаючи з 1999 р.
За словами Олександра
Найдена - образ іграшки, що носив
антропоморфний (зображення фігурок людей) і зооморфний характер (птахи, звірі,
свійські тварини) входить до системи
Світового дерева. Це - система, яка становить буттєві ціннісні основи існування
людини. Вона тримається на факторі
перебування людини у її центрі. І задля утвердження себе в системі Світового дерева, тобто в системі
цінностей життя і його сенсу, людина створює вишивку, пише ікони, складає і
співає пісні тощо. Іншими словами, самоствердження людини в системі життєвих
цінностей буття відбувається через творчість, яка ще донедавна, переважно в
сільській місцевості, мала фольклорний характер [3].
1.2.
Обрядовість-іграшковість
народної іграшки, ляльки
Під час розкопок древніх поховань археологами було
знайдено факти , що говорять про ритуально - магічні та захисні функції іграшок.
І у дитячих, і у дорослих похованнях було знайдено ляльки зі звичайної чи
слонової кістки, ляльки-маріонетки, маленькі посудини, свистунці, деркачі, щоб
проганяти злих духів. Іграшки звукового характеру мали вигляд качки, коня,
свині – як заступниці дітей [3].
У своїх орнаментах і пластиці українська народна іграшка
зберігає риси, характерні для давньої землеробської трипільської культури.
Подібні за формою і образом до народних іграшок зображення можна зустріти і
різноманітних витворах українського декоративно-ужиткового мистецтва – вишивці,
витинанках, килимах, писанках, керамічних виробах тощо. Всі ці факти свідчать
про єдиний образний лад, єдині просторово-космологічні критерії в народному
світогляді. Основи цього світогляду – у давній хліборобській сутності українців.
Багатовіковий пастушесько-хліборобський характер провідної діяльності українців
визначив стратегію його поводження із силами та явищами природи, принципи його
формально-образних смаків і вподобань.
Подібними образними знаками наділена і традиційна народна
іграшка, в основному сюжеті якої є «баба» (лялька з тканини, соломи, трави,
очерету, глини). В образі іграшки лежали зображення «панни», «куми», «нареченої», олень, кінь,
собака, баран, півень, колиска тощо. Вся господарська і фольклорно-обрядова
філософія селянина-хлібороба була заснована на ідеї родючості,
приплоду.
Народні ляльки-іграшки, за думкою О. Найдена, безперечно пов’язані з
обрядово-ритуальними ляльками, які ще в порівняно недалекому минулому робилися
до певних дат і подій (весілля, посуха, хвороба тощо) по селах і невеликих
містах. Найбільш обрядовий вигляд мають ляльки із сіл Середньої Наддніпрянщини.
Вони мають підкреслено декоративний, колоритний, строкатий , дещо таємничий вигляд,
що дає підстави говорити про їх приналежність до обрядів язичництва [3, с.23].
Українська традиція має багату лялькову культуру.
Поступово, лялька набувала функцій більш утилітарних, практичних, ігрових. Гра
в ляльки заохочувалась дорослими, оскільки дитина опосередковано , через ляльку,
пізнавала світ і себе. До ляльок ставилися дуже дбайливо, передаючи їх від
матері до дочки, від бабусі до онуки. Вони зберігалися в скринях і передавалися
в день весілля як дар роду [6].
1.3.
Технологічні особливості виготовлення народної
ляльки
Українські народні
ляльки у своєму образному виконанні є
втіленням добра і лагідності. Лялька, як правило, є посередником між
поколіннями жінок одного роду. Саморобні ігрові ляльки з тканини були
невід’ємною частиною дитячого побуту, сільського побуту України взагалі
протягом більшої частини XX ст. та багатьох минулих століть [3, с.144].
Узагальнена технологія вузлової ляльки має такі
принципи:
- використання
натуральних матеріалів (льон, конопля, сьогодні – бавовна, палички лісових
дерев, солома, лико, трава, березове поліно);
- лялька робиться без
голки і ножиць – деталі лялечки
примотуються нитками або прив’язуються, мотають «за сонцем», непарну кількість
разів;
- червона нитка для
мотання – обереговий колір;
- обличчя ляльки
чисте (безлике) або на ньому намотується хрест ;
- найчастіше лялька не
має рук і ніг ;
- втілення в ляльці
образів дівчини, жінки, бабусі, дитини;
Безликість – це
відголосок прадавньої «оберегової» ролі ляльки. Вважалось, що через риси обличчя
лялька набувала душу і ставала небезпечною для дитини. А з чистим обличчям ,
або з хрестом – вважалась неживим предметом, і через неї неможливо було
нашкодити дитині [6].
Якщо на обличчі
викладали хрест , то це є теж ознакою «обереговості» ляльки. Деякі дослідники
народної ляльки пов’язують цей знак - хрест у колі – з давнім солярним знаком,
символом Сонця. Горизонтальна лінія хреста – жіночий первень, символ «земних»
домашніх справ, якими постійно опікувалась жінка у родині, бо вона – берегиня
роду. Вертикальна лінія хреста символізує чоловічий первень – творчий розвиток,
духовне зростання. Разом ці лінії символізують продовження роду [1]. Хрести на
обличчі ляльки - характерна риса ляльок Середньої Наддніпрянщини.
За призначенням ляльки бувають: обрядові, оберегові,
ігрові – автентичні ляльки, та авторські
художні - додаються в наш час.
Розглянемо оберегові й ігрові ляльки. Це так звані «вузлові»
ляльки, технологія яких дуже проста: білий клапоть тканини, наповнюється
клаптиками ганчір’я, перемотується ниткою і зав’язується вузликом. Виходить
голова – основна об’ємна частина ляльок
такого типу. Це перший етап. Другий етап – намотування хреста на обличчі, якщо
він є в конкретному образі ляльки. Третій етап теж має два варіанти:
1) звисаючі кінці
тканини з голови туго скручуються, і з них формується «стовпчик», що імітує
тіло ляльки;
2) до звисаючих кінців з голівки або до «стовпчика» накручуються
різнокольорові клапті , що імітують одяг ляльки (Додаток А);
І останнім етапом є художня завершеність голови, і тут
є відмінності:
-
якщо
створювався образ дівчини, то лялька звалась «княгинею», або «нареченою»,
«дружкою», або «панною», і на голову кріпили волосся (з конопель або ниток),
оздоблювали квітами, вдягали вінок, чіпляли кольорові стрічки (Додаток А);
-
Якщо
створювався образ жінки, то лялька могла зватися «баба»,
«молодиця»,
«берегиня», «лялька-мати», і тоді на голову або пов’язувалася хустка, або
накручувався жіночий головний убір – очіпок, також до цих образів ляльки могли
додаватись ляльки-немовлята – прив’язувались до талії (Додаток Б), [5].
Автентичні оберегові ляльки не мали ні рук, ні ніг, а до
образів таких ляльок ще додаються образи язичницьких богинь. А ігрові – могли
бути як з руками, так і без (Додаток Б).
Описані вище вузлові ляльки – з Середньої Наддніпрянщини
– типові українські ляльки. Українські вони і за формою, і за зовнішнім
виглядом, і за внутрішнім змістовно-образним характером. Саме вони складають
найбільш стабільну частину української народної іграшки [3, с. 177].
В інших місцевостях
України ляльок шили, і належали вони до
так званих одягнених ляльок. Внутрішня
основа їх різна, але відповідає основному призначенню – бути
максимально схожою з постаттю людини, найчастіше жінки. Такий спосіб
виготовлення був характерний для Слобожанщини, Гуцульщини. Ці ляльки
носили або ігровий, або інтер’єрний
характер (Додаток В).
Висновок: Дослідивши
історію української народної іграшки (ляльки) з’ясовано, що семантика та пластика започаткована
хліборобсько-скотарською трипільською культурою, була розвинена
ранньослов’янським та скіфським культурно-ідеологічним середовищем. Формування
сюжетних та пластично-образних засад української народної іграшки відбувалось в
епоху Київської Русі; у XVII-XVIII
ст. ігрові функції цієї іграшки взяли гору над
культовими, обрядовими і набули відносної стабільності у своїй пластиці,
образності та сюжеті.
Осередком виникнення вузлової
ляльки,
як з’ясував дослідник О. Найден, були Середня Наддніпрянщина (Київська, Полтавська, Черкаська області) і Карпати. Саме тут, на думку дослідника, виникла
ігрова "кукла", про яку є згадки вже на початку ХХ ст., яку пізніше нарекли мотанкою [3].
РОЗДІЛ
2
ВУЗЛОВА ЛЯЛЬКА СЕРЕДНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ
2.1. Про відомі колекції вузлових ляльок Середньої
Наддніпрянщини
Серед
ляльок різних регіонів України, особливо можна виділити ляльок Середньої Наддніпрянщини.
Ті зразки, які вдалося зібрати протягом 70–80-х років ХХ століття та матеріали,
з якими пощастило ознайомитися, показують, що ареал їх поширення охоплює
нинішні Київську, Черкаську і Полтавську області.
Ляльки були зібрані Людмилою Семенівною Орловою й Олександром
Семеновичем Найденом в селах поблизу Дніпра (з обох
боків) на території, яка простяглася приблизно від Обухова до Кременчука. Осередком зародження цих ляльок можна вважати місцевість на
правому березі Дніпра між Черкасами і Чигирином. Протягом
більшої частини ХХ ст. та багатьох минулих століть, вони були невід’ємною
частиною дитячого побуту, взагалі – селянського. Значну цінність становлять
зарисовки українських народних самобутніх ляльок різних місцевостей, зроблені
художником Авдєєвим приблизно у 1911-1918 рр. Збереглися
також і фотографії народних ляльок, але не автентичних, саморобних, а
костюмованих, виготовлених для виставки або на продаж [4, с.25].
Найдавніші збережені вузлові ляльки, а також
етнографічні записи про них і замальовки налічують не більше як 130 років. Це:
-
вузлові
ляльки, замальовані художником Авдєєвим приблизно в 1911—1918 рр. (Додаток
Г);
-
так
звані «решетилівські» вузлові ляльки, зібрані Миколою Бартрамом на Полтавщині
приблизно у 1910 рр. Зберігаються у Художньо-педагогічному музеї РАО у
Сергієвім Посаді, росія, (Додаток Д);
-
ляльки
з колекції видатного етнографа, першого збирача і дослідника української
народної іграшки, священика Марка Грушевського, створені в кінці 1890х —
на початку 1900х рр., (Додаток Д) ;
- ляльки з колекції Олександра Найдена та його
дружини Людмили Орлової, створені бабусями із сіл Середньої Наддніпрянщини у
60-70 рр. XX ст.
(додатки Е, Є), [9].
Саме
в селах вищезгаданої місцевості ще на початку XX
ст. та в 60-70-х рр. робились ляльки, найбільш характерні для цього типу (вузлового).
Вони були своєрідні за способом виготовлення, складні за декоративною палітрою,
з досить розвинутими та виразними іконографічними ознаками, розмаїті за
функціями та образами. Хоч це ляльки, призначені для дитячої гри, проте ігрові
риси в них виявлені слабкіше, ніж обрядово-магічні (найбільш пов’язані з ідеєю
родючості та продовження роду.
Перші
ляльки були зібрані Людмилою Орловою 1969 р. в с. Думанцях Черкаського району.
Робила їх Ганна Руденко (1909 р.н.), (Додаток Е). Вони вразили не тільки своїм незвичним
зовнішнім виглядом, а й своєю справжністю. Г. Руденко робила їх упевнено,
зовсім не вагаючись, з чого починати, якого надати їй образу. Ляльки виходили
невеликі за розміром, компактні, позбавлені рук і ніг, з порівняно великими
головами та з хрестами на обличчях. Ці хрести були найбільш вражаючою деталлю –
набрані з різноколірних ниток таким чином, що на розхресті утворювався квадрат.
Кожна лялька існувала не сама по собі, а з діточками-немовлятами. Робилися
ляльки в один спосіб, який тепер відомий нам, як «вузловий». Цим найпростішим
способом робилися всі ляльки Середньої Наддніпрянщини, [3]. Від Ганни Руденко відомо, що такі ляльки здавна
побутували в Думанцях і сусідніх селах, і що такі ляльки робила їй у дитинстві
бабуся, а потім і вона для своїх молодших сестер. З цього робимо висновок, що
це є ознакою традиції, досить давно сформованою та добре розвиненою. Найтиповіші
ознаки – вузлова внутрішня основа, форма голови та наявність хреста на обличчі.
Перша ознака належить до статуарного типу ляльки, друга і третя – до
іконографічного.
Робила
ляльки Катерина Ляшко (1910 р.н.) з села Хрещатик (Додаток Е). Ці ляльки були
теж вузловими, проте від думанських вони відрізнялись розміром, формою голови,
кольором хрестів, декоративно-кольоровим рішенням та образом. Якщо думанські ляльки
являли собою образ матері з діточками або з однією дитиною, прив’язаною до
грудей (така лялька нагадує народний іконописний образ Богородиці), то
хрещатицькі нагадували наречених – веселих, заквітчаних, в обрядовому вбрання
місцевого зразка. Отже, думанські ляльки
, зберігаючи давні обрядові ознаки і атрибути, виявлялися більш буденними і
пристосованими для дитячої гри. Водночас, ляльки з Хрещатика, здається,
призначені зовсім не для дитячих ігор, а швидше – для прикрашання інтер’єра
хати. Вони яскраві, мають насичені кольори, прикрашені віночками з
різнобарвними стрічками. Хрести на обличчях цих ляльок досить широкі, набрані з
чорних ниток. Цей факт свідчить про особливий художній смак автора, і місцевих
селян взагалі. Саме чорний хрест доречний у ляльок яскравих, з густими
кольорами вбрання – червоним, буряковим, фіолетовим; він надає цим кольорам
додаткової насиченості, різко контрастуючи з білим обличчям. Натомість хрести з
різнокольорових ниток личать лялькам у вбранні бляклих приглушених тонів. Вони
своєрідно оживляють ці ляльки, надають їм додаткової декоративної якості, [3].
Досліджуючи тему української народної ляльки, Олександр
Найден вдало натрапив на п’ять ляльок у Музеї іграшки в Загорську (нині Сергієв
Посад) під москвою (Додаток Д). Походять вони з Решетилівки Полтавської
губернії, зроблені приблизно у 1910 рр. До музею потрапили з колекції М. Бартрама – відомого російського знавця та збирача іграшок, засновника
музею. Ці ляльки – типові хатні вироби, призначені для дитячої гри. Зроблені
вони дещо незграбно, але яскраві, з влучно винайденим розміром і пропорціями.
Убрання їхнє становлять клапті домотканого полотна, пофарбованого в інтенсивні
жовтий, синій та червоний кольори. Ляльки мають обрядового характеру головні
убори. Хрести на обличчях вишиті в одну нитку червоного та чорного кольорів [3].
Ці ляльки підказали О. Найдену напрям пошуку – Полтавщина. Але тільки
через кілька років з’явилися перші ляльки із села Золотоношки Драбівського
району Черкаської області (історична Полтавщина).
Ляльки із Золотоношки (Додаток Є) вражали своїм непоясненним реліктовим
виглядом. За конструкцією вони були вузловими, не мали рук і ніг; їхні головні
убори нагадували корони та весільні віночки. Обряджені ці ляльки були яскраво,
навіть строкато. На обличчях – чорний хрест, а іноді і без нього. Ляльки із
Золотоношки створювали шість або сім жінок, які народились з 1899 по 1924 рр. У
цих ляльок, як і з Хрещатика, примітною деталлю є широкі та довгі пояси.
До традиційних ляльок Середньої Наддніпрянщини належать ляльки «княгиня
і дружка, зроблені Кірою Кононенко у 1977 р. (1908 р.н.), (Додаток Е) з села
Германівка Обухівського району Київської області. Це вузлові ляльки. За
пропорціями вони дещо видовжені, тонкі. Кольори вбрання в них неяскраві, однак
декоративного пожвавлення надає одягу значна кількість барвистих стрічок.
Голови в ляльок з плоскими обличчями, чисті, без хрестів. На голові – віночки.
Значно розширили і поглибили знання про лялькову культуру Середньої Наддніпрянщини
акварельні замальовки ляльок, які зберігаються у фондах лабораторії іграшок
Кабінету дошкільного виховання Міністерства освіти України, передані в 1960-х
рр. мистецтвознавцем І. Д. Авдєєвою. Замальовки не датовані. На них бачимо дві
ляльки із села Мирівки Київської губернії, одна лялька з Пирятинського повіту
Полтавської губернії. Решта ляльок - із села Липового Кременчуцького повіту
Полтавської губернії; із села Романового, що на Волині та села Гвудове
Київської губернії.
Усі зарисовані ляльки статуарно майже однакові – не мають рук і ніг.
Більшість із них зроблена вузловим способом.
Також відомі так звані «Суботівські ляльки» (Суботове Чигиринського
повіту Київської губернії, нині Черкаська область), (Додаток Д). Час створення
цих ляльок досить точно визначений – кінець 1890-х рр. Можливо, ляльки були
виготовлені на замовлення їх збирача – суботівського священика, етнографа,
знавця та шанувальника української народної культури Марка Грушевського (родича
автора «Історії України-Руси»). Ці ляльки вражають своїм обрядовим зовнішнім
виглядом: тонким і складним декоративним колористичним характером вбрання:
широкими, різнокольоровими хрестами з ниток, які в більшості випадків займають
дві третини обличчя; майстерно зробленими головними уборами – дівочими
віночками та жіночими очіпками. Ці ляльки відрізняються від попередньо
розглянутих не тільки характером декору, розвинутими та вибагливо зробленими
хрестами на обличчях, майстерністю виконання, а й пропорціями. Голови в них
непропорційно великі, навіть дещо важкуваті. Разом із хрестами та головними
уборами вони несуть чи не основне декоративне та колористичне навантаження.
Водночас, такий вигляд голів викликає щодо ляльок певні обрядово-язичницькі
асоціації. Суботівські ляльки, хоч і досить невеликі за розміром, однак мають
дещо видовжену будову. Помітною деталлю є досить великі груди, виділені шляхом перев’язування
навхрест стрічкою зеленого, червоного і бузкового кольорів. Цей атрибут
доводить весільно-шлюбний в основі характер ляльок, опосередкований зв'язок їх
з ідеєю родючості.
Можна зробити припущення і щодо належності суботівських ляльок до хатніх
родових оберегів, заступників. Однак, попри семантичні основи та обрядові
витоки цих ляльок, вони є взірцем вищого ступеня розвитку традиційної лялькової
культури Середньої Наддніпрянщини, її неперевершених смакових та
художньо-естетичних досягнень [3].
Можемо зробити такі висновки. Народні ляльки Середньої Наддніпрянщини за
внутрішньою конструкцією, статуарним та іконографічним типами належать до
спільної традиційної основи. Це свідчить про наявність на цій території досить
розвиненої народної іграшкової культури, яка не була масовою, а носила швидше
гніздовий характер з відносно чітко виявленим осередком зародження.
Найхарактерніші ознаки цих ляльок говорять про їх глибинні семантичні
витоки в давніх обрядових антропоморфних первообразах. Щодо цього найбільш
імовірні обрядові функції жертви, богинь і божеств родючості. Про перевагу
обрядових функцій над ігровими в цих ляльок свідчать такі ознаки, як
відсутність рук і ніг, які в обрядовому дійстві не потрібні, наявність на
обличчі хреста, асоційованого із солярним знаком (хрест, вписаний у коло),
зв'язок із водою (хвилястий мотив на фартуху багатьох ляльок). Та найголовнішою
ознакою є спосіб створення ляльки – вузловий. Лялька створюється шляхом
зав’язування та накручування без допомоги голки. Голка з ниткою
використовується в окремих випадках при пошитті головного убору ляльки, або щоб
оздобити спідницю чи фартух. Отже, спосіб роботи над лялькою, який полягає в
зав’язуванні, перев’язуванні, крученні, скочуванні, завиванні – подібний до
давнього способу роботи над обрядовою антропоморфною солом’яною лялькою, [3].
РОЗДІЛ 3
СТВОРЕННЯ КОЛЕКЦІЇ РЕПЛІК ВУЗЛОВИХ ЛЯЛЬОК СЕРЕДНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ
3.1. Актуальність створення колекції реплік ляльок
Дослідивши цікаву історію традиційної ляльки нашої
місцевості – Середньої Наддніпрянщини, було вирішено створити свою власну
колекцію вузлових ляльок, які б максимально нагадували автентичні зразки, про
які йшлося вище. Щоб популяризувати давнє українське мистецтво, треба знайомити
з ним, долучаючи молодь до нього. Так як оригінальні зразки зберігаються в музейних
фондах та приватних колекціях, а подекуди, й в інших країнах («решетилівські»
ляльки з колекції М. Бартрама), що обмежує доступ до вивчення традицій
українського лялькарства, є різні способи відтворення автентичних зразків.
Реконструкція – це максимально реалістичне
відтворення зі збереженням виду, кольору матеріалів, конструкції, статуарного
та іконографічного типів. Для такого відтворення треба дуже ретельно підбирати
тканину певної якості, з певним малюнком – що є найскладнішим моментом у реалізації
творчої задачі певним чином.
Репліка – ще один спосіб відтворення зразків
народних ляльок. Таким чином можна відтворювати автентичні зразки, не
дотримуючись суворих правил відповідності оригіналу. Звичайно, що ті моменти,
що можна легко відтворити – статуарний та іконографічний типи - це
відтворюється, інакше це не буде відтворення, а натомість створимо сучасну
авторську ляльку [9].
Одним з етапів дослідження була поїздка до місцевої
майстрині-лялькарки в с. Недогарки Кременчуцького району – Жевнєрової Наталії
Яківни, що навчає місцеву молодь не тільки мистецтву української ляльки, а й
декоративно-ужиткового мистецтва у різних напрямках.
На майстерці у Наталії Яківни ми мали можливість
побачити цікаву виставку вузлових і шитих ляльок, що виготовили її учні та сама
майстриня. На цьому захопливому занятті взнали багато нового і цікавого про
традиції вишивання, лялькарства; відвідали місцевий краєзнавчий музей (Додаток
Є). Було створено ігрову ляльку-торохтілку з використанням шкаралупи волоського
горіха та ляльку-княгиню, з використанням елементу автентичної місцевої вишивки
з рослинним орнаментом, що характерно для с. Недогарки (Додаток Ж).
3.2. Творчий проєкт «Колекція реплік вузлових
ляльок Середньої Наддніпрянщини»
В
основі композиції колекції ляльок лежить традиційний український традиційний
костюм Середньої Наддніпрянщини, що складається з сорочки, запаски (нижня
спідниця), плахти, керсетки і головного убору. Але деякі експонати не мають
рук, тому і не мають сорочку.
Перша лялька колекції - «Мати з немовлям» (Додаток
З) Цей експонат є реплікою збірного
образу ляльок, які робили жінки із с. Думанці Черкаської області.
Основа
голови виконана класично, у вигляді щільно скрученого валика з тканини, яка
запнута іншим білим клаптем. Іншою ознакою іконографічності є багатоколірний
хрест, з перехрестям у вигляді квадрату, що розташувався у першій знизу третині
обличчя. Кольори ниток, з яких він набраний, були ретельно продумані, щоб
пасувати до загального колориту – чорний, блідо-жовтий і оливковий. Лялька не
має рук, натомість є пишні груди, які дають натяк на руки. Нижня спідниця – у
дрібну квітку синього кольору на білому тлі, «ситцевий» малюнок. Плахта – з
щільної шерстяної тканини темно-синього кольору. Також є фартух у
коричнево-блакитну клітинку, що яскраво виглядає на однотонній плахті. На
грудях надягнена керсетка глибокого червоного кольору. Лялька-мати «тримає» на
грудях немовля, що сповите тканиною тою, з якої виконана нижня спідничка.
Особливо цінним є те, що на голові «матері» запнута хустка, як у гоголівської
Солохи. Матеріалом для хустки ляльці послугувала старовинна хустка початку XX
ст., що постраждала від часу. Її насичений яскраво-синій фон з червоно-рожевими
та зелено-смарагдовими відтінками якнайкраще спасував до глибоко-червоного
кольору керсетки і став композиційним центром образу ляльки.
Друга
лялька колекції – «Княгиня зі стрічкою» (Додаток И). Ця лялька була відтворена
за художніми і конструктивними особливостями збірного образу ляльки з с. Хрещатик
Київської області. Тамтешні майстрині полюбляли створювати «княгинь»,
«наречених», тобто, ще незаміжніх дівчат, і ці образи були більш святковими,
ошатними, чепурнішими, ніж думанцівські ляльки, чий образ був схожий на
народний іконописний образ Богородиці, хоча ті ляльки мали більш ігрову
функцію.
Лялька-княгиня
виконана з дотриманням історичних канонів , кольорова гама – контраст глибоко-насиченого
кольору морської хвилі (плахта) і гарний червоно-коричневий колір коси з
пастельними відтінками рожевого різної насиченості у стрічках, керсетці та
ніжному оздобленні фартуха.
Третя
лялька колекції – ігрова лялька-торохтілка з горішковою шкаралупою в основі
голови (Додаток І), [2].
Її було створено під час відвідування майстерки Наталії Яківни. Лялька вийшла
дуже симпатичною, має контрастне біло-червоно-чорне забарвлення. Обличчя чисте,
без хреста, має ручки. Чорна, довга, густа коса з червоними стрічками гарно пасує до червоно-чорної вишивки на
верхній спідничці. Вона найбільше має подібність до сучасних ігрових ляльок,
чим може викликати особливу симпатію до неї .
Четверта
лялька – «Наречена у віночку» (Додаток Ї), [7]. Створена також на майстерці у с. Недогарки. Родзинкою
цього експонату є фрагмент автентичної тканини з вишивкою «хрестик» з рослинним
орнаментом, що характерно для с. Недогарки.
Кольорове
рішення образу – повний хроматичний спектр основних кольорів з переважанням
червоних і зелених. Автентична вишивка на спідничці має пістрявий колорит, по
низу спідниці пришите біле вузьке гольчате мереживо. У «Нареченої» багатий
хрест на обличчі, викладений з ниток відтінків червоного і зеленого, у
домінантних кольорах ляльки. Голова прикрашена пишним вінком з червоних троянд
та ніжних жовтих бутонів; на шиї – намисто з деревини. Чорна коса підкреслює
яскравість всього образу ляльки, і довершує його лаконічний пояс з червоної тасьми.
І насамкінець,
композиційний центр всієї колекції – лялька «Князівна» (Додаток Й).
Конструктивно, статуарно та іконографічно її можна віднести до групи ляльок з
с. Хрещатик.
Цікавим
кольоровим рішенням відрізняється ця лялька. Загалом – це пастельні та
наближені до них кольори сірого, блакитного, жовтого, рожевого відтінків. Всю
кольорову гаму підтримує картата плахта, що накрита жовтим мереживним фартухом
з візерунком у формі троянди, і який перекликається яскравим жовтим з короною
на голові князівни, що покриває блакитну косу з люрексовим блиском, і що є
нетрадиційним моментом у оформленні вузлової ляльки. Коса – символ дівочого
щастя. На обличчі – хрест в жовто-блакитних кольорах. З-під корони, сплетеної
гачком, спускається каскад атласних стрічок блакитного, жовтого, ніжно-рожевого
та білого кольорів, що підкріплює колористичне рішення композиції ляльки.
Кольори стрічок обрані в унісон із загальною кольоровою концепцією, і означають:
білий – чистота і невинність, жовтий – символ сонця, рожевий – символ
багатства, блакитний – неба і цілющої води, [8]. І композиційним центром самої ляльки є керсетка
кольору приглушеної фуксії, що «підперезана» нетрадиційно, поясом з
ніжно-рожевого мережива у формі крупних квітів-восьмилистників, що гарно
підкреслює колір самої керсетки. Загалом, поєднання жовтого і блакитного
нагадують нам про патріотичність цих кольорів.
3.2. Висновки. Участь у різноманітних проєктах.
Метою
творчого проєкту зі створення колекції ляльок було: відродження давньої
лялькової культури, та присвячення колекції захисникам і захисницям, що
боронять нашу землю.
Підсумувати
завершення колекції реплік ляльок можна так. Ми ніби глибоко занурились у ті
далекі часи, коли наші пражінки створювали своїх лялечок – бабів-берегинь,
княгинь, наречених, немовлят. Це виявилось надзвичайно захопливим заняттям.
Адже було дуже цікаво досліджувати, як в ті далекі часи матусі розважали і
забавляли своїх діток, як прищеплювали своїм донечкам любов до материнства, як
ляльки були задіяні в обрядових дійствах. Створюючи репліки тих, автентичних
ляльок, ми долучились до прадавньої культурної спадщини нашої невмирущої,
нескореної, волелюбної української нації.
Особистий внесок автора дослідження полягає в опрацюванні теми, що наразі є актуальною,
так як культурна спадщина українського народу, до якої належить народна
іграшкова культура, є невід’ємною частиною формування етнічної самоідентичності
та самобутності нашої незламної нації. Сучасна школа є осередком пропагування
цієї культури, тому що попереднє покоління мам, бабусь втратили цей родовий
зв’язок поколінь. Задля відродження цих
вікових традицій, патріотичного виховання , щоб сучасне покоління знало
історичні корені українських автентичних видів мистецтва, було проведено ряд
заходів.
Напередодні 32-ї
річниці незалежності України Кривушівська гімназія проводила благодійний
ярмарок, присвячений нашим захисникам і захисницям, в рамках якого була
проведена майстерка з виготовлення ляльки «Конотопська відьмочка». У жовтні
2022 року в нашій гімназії проводились майстер-класи (за активної участі
автора) з виготовлення вузлової ляльки для учнів (Додаток К). Темою цих заходів
було виготовлення «Ляльки-захисниці» для незламних українських воїнів. Щоб вони
відчули нашу міцну і теплу підтримку, щоб їм було легше здобувати Перемогу у
цій жорстокій війні. А для учнів це, безперечно, мало виховний патріотичний
потенціал.
29-30 листопада відбудеться XIV
обласна краєзнавча конференція учнівської молоді
«Полтавщина – земля моя свята», до участі у якій автор дослідження активно
готується із темою виступу «Вузлова
лялька Середньої Наддніпрянщини».
ВИСНОВКИ
Дослідивши історію української народної іграшки
з’ясовано, що походить вона з часів трипільської доби, коли існував культ
жінки. Помітно еволюціонувала іграшка в сюжетному та образно-пластичному змісті
під час Київської Русі: ігрові функції стали переважати над культовими.
Сьогодні активний розвиток українська автентична
лялька отримала на початку 2000-х рр., відколи відомий український дослідник
цієї теми Олександр Найден почав активно друкувати результати своїх багаторічних
досліджень та експедицій по Україні.
Було вивчено, систематизовано і впроваджено в особистий
практичний досвід традиції українського лялькарства Середньої Наддніпрянщини.
Такий витвір буденої української культури мав значний вплив на виховання підростаючого покоління.
Створюючи іграшку, дорослі дбали про те, щоб діти розуміли її, хотіти з нею творчо
діяти, щоб забавка, як і гра, була супутником дитинства, тому людство весь час
удосконалює її.
На основі дослідження історії української народної ляльки
робимо висновок, що існує той історичний, ментальний зв’язок поколінь. Це
відбувається на рівні генетичної , родової пам’яті.
Створено колекцію реплік вузлових ляльок Середньої
Наддніпрянщини часів 60-70 рр. XX ст. та присвячено майбутній Перемозі України над росією.
Вивчення українських автентичних прикладних видів
мистецтв та залучання до них підростаючого покоління має велике значення у
вихованні патріотичності, розвиткові етнічної самоідентифікації, що є
підґрунтям для формування повноцінного громадянина вільної, незалежної України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ
1.
Лаврик
О.В. Україна. Все, що робить нас українцями. – Х. : Віват, 2015. – 256 с.: іл.
– (Культурна спадщина України)
2.
Лукашенко
С. Українські обереги своїми руками. – Х.:Віват,2015. – 224 с. – (Корисна
книга)
3.
Найден
О.С. Українська народна лялька. – 2-ге вид. – К. : Видавничий дім «Стилос»,
2020. – 240 с.
4.
Скляренко
О. Школа ремесел. Лялька: український стиль. – К: Шкільний світ. 2011 – 98 с.
5.
Тарасова
О.О. Ляльки-обереги. Мотанки, домовики, ангели, віночки (російською мовою) /
Тарасова Ольга. – Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля», м. Бєлгород, 2016.
– 128 с.
6.
Тарасова
О.О. Таємничий світ ляльки-мотанки / Ольга Тарасова. – К. : Либідь, 2015. – 200
с. : іл.
7.
Шушкевич
А.Ф. Народна лялька. Технологія виготовлення: навчально-методичний посібник / А.Ф. Шушкевич. – Тернопіль: Навчальна
книга – Богдан, 2014 – 200 с. + 8 с. : вкл. : іл.
8. Чумарна М.І.. Вишивання долі. – Львів: Апріорі, 2015. –
88 с.: іл.
Українська народна лялька Середньої Наддніпрянщини
